середа, 8 лютого 2012 р.

* * *

грім останні абрикоси позбивав
перших яблук понатрушував чимало
нам не вірилося щойно у дива
та земне тяжіння враз у небо впало

нам не вірилось однак усе довкіл
всі дахи дерева вежі огорожі
миттю ринулись у вись і нетривкі
їхні душі дощ прожогом відволожив

не минуло й нас у посуху ламку
проти грому ще сумну і безшелесну
я ловив тебе в дощі таку легку
часом легшу невагомості шаленства

потім тишею повітря довгий час
йшло навшпиньки ледь тримаючи ослаблу
нашу віру у дива й водило нас
між упалих абрикосів мли і яблук

____________________________

четвер, 2 лютого 2012 р.

Битва

в траву і глину стомлено поляже
все наше воїнство і зловорожі тьми
усіх в одне спряде нас кревна пряжа
олжа й іржа мине з онуками й дітьми
та мідні леви стануть у тумані
зеленкуватий наш розмотувати час
щодень жвавіше ніби ми останні
здолали ворога похованого в нас

_________________________

Пісня

птиці завмерли як тінь за кущем
ніби і справді це не надовго
в стиглім повітрі пахне дощем
пряно і чисто
гостро й волого

густо край степу гуртується гнів
ворон у дзьобі тне благовістя
що залишились лічені дні
сірій отарі
в небі імлистім

вітер не бачить ще кров своїх ран
зріє звитяга більша за болі
зійде в непам’ять тирса й бур’ян
з вічного поля
з нашого поля

довго рядився у кволість і щем
нурт стожилавий літеплий зовні
в нашім повітрі – вже не дощем –
гаряче й люто
тягне грозою


Звуки в селі

нестійке заволає повітря
півнем і не здійнявши біди
млистий простір довкола обітре –
прозорінь хоч у око клади
і незчуєшся – в тишу гілчасту
вже полудень небавом забрів
десь копають картоплю – нечастий
раз у раз чути стукіт в цебрі

світ завмер ані звістки ні знака
ні клятьби ні суспільних судом
тихо-тихо мовчазний собака
день гортає своїм ланцюгом
небо сонцем просочене зимним
ще й не снило собі про дощі
лише висохлим кукурудзинням
вітер ходить у довгім плащі

на розхлябаному мотоциклі
у дідівськім шоломі промчить
відчайдух і обірвуться стиглі
пара яблук у стишену мить
потім баба Надія за штані
буде гучно сварити лихе
хтось почує її причитання
якщо звісно село не глухе

____________________


Нічна брость

знов тріщать гілки бузкові
після дощику в четвер
і летять зірки за комір
здавна зимні як тепер

брость бузкова ллє розкутість
десь сипне щасливий сміх
і – несила дотягнутись
до найкращої з усіх

небо скарб свій рясно сіє
там у зорянім Візку
світ крізь темряву ясніє
бростю білого бузку

я тягнусь у ніч до скону
ночі аби хоч на мить
у сльозах дощу бузкову
гілку неба прихилить

________________