знов тріщать гілки бузкові
після дощику в четвер
і летять зірки за комір
здавна зимні як тепер
брость бузкова ллє розкутість
десь сипне щасливий сміх
і – несила дотягнутись
до найкращої з усіх
небо скарб свій рясно сіє
там у зорянім Візку
світ крізь темряву ясніє
бростю білого бузку
я тягнусь у ніч до скону
ночі аби хоч на мить
у сльозах дощу бузкову
гілку неба прихилить
________________
Немає коментарів:
Дописати коментар