КІНО АВРОРА

Авроро
ми і справді не забули
ті важелезні двері із пружиною
до нашого минулого в якому
рипливий вхід з товстим
туманним склом і слідом
відбитку напомадженого тих
із тріщинкою губ твоїх

Авроро
погрітися в мороз
чи вистигнути влітку
за десять а пізніше двадцять п’ять
копійок – головне
вчетверте або вшосте
чапаєв із конем – вже лише тло
для сяючих і світлих завитків
жаданої потилиці твоєї
у ряді що попереду

Авроро
усе кіно – війна або любов
де до ладу ані війни не сталось ні любові
і довго сохне порох почуттям
мов молоко губам твоїм – напевно
не стрекотав і разу в сизуватих
тих променях нещирих
зблиск золотистих пестощів твоїх

Авроро
як запах яблука
у темряві надкушеного раю
страх штучності вмикав
для нас спасенне світло у перерві
щоб серце стишити й погамувати
кисленький запах сторожких обіймів
серед яких втрачалися кумири
і ми самі губилися

Авроро
ми тут дорослішали – нам
прогули ставили суворі вчителі
в реальній школі гамування долі
та імені твого первинний зміст
поволі сходив нам
у небо наших знань
про світ про світло й тіні
де вже хазяйнувала ти

Авроро
тепер тут вітер
носиться справдешній
і абияк гортаючи щоденно
засмаглі перечитує газети
та заграє до битих шиб тонкого
скла наших спогадів коротких
немов осмикнуті спіднички
твоїх цнотливих подружок
Авроро

____________________