Пластилін 1953 року

собака під грушкою кіт у вікні

ледь чутно за бабцею ходять пісні

поділений кольором на сім частин

м’якішає сонцем твердий пластилін

круглішають форми і мнуться кути

і світ себе ліпить з шматків простоти

і носиться птаство в теплі називнім

як дивно і довго це сниться мені

_______________________

Жертви ландшафту

жертви ландшафту

старанно його обробляють

тяжко чекають на дощ

і чеканням тим снять

бо сіяли віру в надії — ану

дивись-но

а раптом уродить любов

і що там століття — все тисячоліття

минулого літа згоріло

нестримно мов злива

шугнуло вогнем

потужно і швидко змиваючи все

що зроблено зведено

зрощено скоєно врешті

і жертви ландшафту

розпластано хрестять своїми тілами

сколошкане тіло німого ландшафту

зелене і синє і жовте і спрагле

і щось проростає крізь їхні легені

крізь репані п’яти долоні дебелі

крізь голови вперті

крізь м’язи крізь нерви

щоб знову натомленим 

голубом серця забитись

____________________

Ми живемо

ми живемо із запізненням

до наших справжніх чуттів

поки ми пишемо

тяжко сумуючи

про це запізнення

поки ми пишемо

поки ми

поки

але вже пізно –

наші чуття вже залетіли далеко

там за тим полем

із кукурудзинням жерстяним

наші чуття

і вже продертись до них –

ціла мука

але й вона десь попереду

з прапором вицвілим

вже атакує в’язницю

осуджених нами чуттів

___________________