неділя, 3 квітня 2011 р.

* * *

як десять років тому
сріблясту і дзвінку
свою відчує втому
і втішиться цвіркун

всю ніч він без упину 

на дрібки краяв час
і степову латину
озвучував для нас

і оминало лихо 

його речитатив
для нас напнутих тихо
жагою двох тятив

зірки перекладав він 

на мову вуст і рук
і серед красноталів
то був єдиний звук

що нас вертав безсонних 

у втрачений на мить
притулок тимчасовий
обчислених століть

він тишу ввів у простір 

мов душу без прикрас
як десять років поспіль
як вічність після нас

_______________

Немає коментарів:

Дописати коментар