Застуда 1980 року

тепер

понад тридцять років по тому

можна сміливо казати що

мене ніколи не було у Львові

ніколи у березні я не ходив

роз’юшеним снігом його хідників

і не відчував що вода у чоботях

говорить по-іншому

скупо й про інше

змовницькі промовляючи

нечуване доти –

церата і ратуша

нині

сумнівно щоби

десь на Маріяцькій 

стояв собі стовп і Міцкевич

тримав одним жестом

всю площу і ним же

її відпускав у провулки

у вулички мокрі й холодні

а геній поезії чемно

терпляче й окрилено

п’яти студив у чеканні –

коли вже до лютні

пан Адам візьметься

напевно

ці понад три десятиліття

вся звірина і потвори

всі янголи й демони

всі безіменні фігури

тоді весняного та зимного Львова

посівши думки  мої і почування

ніколи за мною не входили

в вузьку прохідну безугавного ЛАЗу

щоби запросити до мнимого почту

сколошкані запахи фарби й бензину

гуркіт новенького двигуна

мерзлий салон у котрому

варені яйця почистити

від шкаралущі

пальцями вкрай закоцюблими –

то вже майстерність

якою й не снив Фаберже

не може

реальністю бути

моє назирання крізь напівдрімоту

із майже притомного стану

за копирсанням у механізмах

двох прототипів

фігур барокових карнизів

що окрім обценьків

ключів молотка і ганчір’я

добре справлялися

із євразійським матюччям

та час переконував

мляві його аргументи

згодом ставали міцніше заліза

посеред сніжного поля

завмерлого космосу поршнів

зубчастих коліс клапанів

новенького двигуна

в якім бракувало

чи кеби чи чмиху малого

чи іскри чи може півоберта

кулі земної чи профілю світлого

поміж березневих зірок

схоже

що час за собою виводив

зграю химер і примар

із моєї застуди

котра приходила щоби затерти

рейки трамвайні

що різали полиск бруківки

неприпустимо вузької

вулички  із нечастими

ліхтарями збляклими у тумані

настільки щільному

що вони згорблено придивлялися

до поодиноких сновид

й лише місцевий сліпець

міг прислужитися вам

й стати проводирем

до сліпучої вітрини фармації

що дивом застрягла у часі

у цьому місті

у цьому світі

понад століття тому

навряд

що усе це було

і навряд

що воно було Львовом –

швидше заплутаним

спогадом про застуду

давню і незбагнену

але усе це тривання

не заважало мені

переглядати стрічку

покладену на полицю

понад тридцять років тому

забуту навіть цензурою

але не спалену часом

_______________________