Я навряд чи колись напишу тобі оду
або славень або пісню пафосом напхану туго
або інше письмове зізнання в любові
бо на щастя той дар перебільшень і згинів корисних
оминув мене з Божою поміччю певно
і подяку за це серед сутніх нема кому скласти
за свою ж невід’ємність свою невідривність
хіба дякує тіла клітина сусідню клітину
хіба терплять вони спільні болі окремо
так міркую собі я тримаючи в пам’яті довгий
ряд пістрявих присвят тобі даних не мною
в часі поневірянь твоїх колами дантова пекла
рідко вловлює слух мій ім’я твоє справжнє
стерте іменем нинішнім в ньому жаске скреготання
щойно вмерлого віку навал і поразок
припускаю що ти до приймання людської подоби
здатне ще і зустрінься ми в кращому часі
то вклонилися б одне одному з пошаною певно
бо і я знав добу здобування свободи
та під небом свободи траплялося скніти душею
бо на кпини й мені часом слів не ставало
та для тих хто паплюжить тебе попри добру натуру
і як син твого сина вже маючий сина
окрім слова в кишені я маю ще ляпас в долоні
______________________________________
Немає коментарів:
Дописати коментар