* * *

                                              Наталці Злючій

в злам кістки білої людської
крук - зирк та зирк
а вітер йому пір`я
як толь на псячій буді підійма

товчуться крук із вітром 
зазирають
в сопілку часу
там у глибині
на теплім припічку
бабусинім
один
я зиму абеткову додивляюсь

вогонь гуде як вулик навесні 
сліпучих бджіл потріскує намисто
бабуся на хвилинку забарилась
а вже її гукають пироги
гаркавий птах віконце затуляє
немов той оперетковий штукар
та щільно так
що й вітер обмирає

та вже мені не страшно 
у темряві часу
лише разочок цвьохне
- цур та пек! -
мій син крука
галузкою гнучкою
і кістка наша знову ожива

__________________