* * *

жив просто і світло на хуторі пісні Устим

питвом нелукавим і хлібом живився простим

розплутував вузлики долі на нитці уяв

аж якось останній з усіх по обід розв’язав

і тихо у простір мов голка неспішно пішов

і ґудзик єства відпоров і зашився у шов

три глинисті стежки із дому у світ заповів

ще й грушку при кожній зі словом своїм посадив

щорік опадають щорік зацвітають ті три

раптові три пісні угорнуті в чисті вітри

як швидко у часі втрачається радості слід

нічого нового крім смутку не створює світ

а радість не довга не часто вертається знов

надія ж відходить щоб віру вернути й любов

і цвітом грушевим його розлітанням довкіл

засліплено час беручкий в його снінні глевкім

всміхається тихо Устимове щире буття –  

три стежки три грушки три світла людського чуття

_________________________________