Степ

без каяття але і без упину
ніби я маю життя запасне
простір ковтаючи воду і глину
водить як відьма по колу мене

мука пекельна чи радість непевна 
Господи! все добігає кінця
тільки ця міддю розпечена сцена
крутиться крутить не вивихнеться

коло за колом міняють роками 
розпач на втіху милість на гнів
а все одно повертають на камінь
спечений степом для відліку днів

що вже там буде то Богу відомо 
попіл і прощення з вітром підуть
лише чаклунськи закружляне слово
ділить зі мною і пута і путь

і як обійме востаннє мій подих 
душу й відпустить у зимну блакить
тілу цей простір складе нагороду -
глину і воду і вітер і мідь

__________________