входиш
в дитинне
молочне
тепло
занурюєш
обличчя у прозору
лагідну
воду дніпровську
обережно
розплющуєш повіки –
бачиш
чим далі різкіше
мереживо
сонячних променів
що
міняться на брижатому
дні
пісковому
чиста
його жовтизна
значиться
де-не-де
чорними
рисками й цятками –
залишками
вчорашніх
набережних
багать
прибраних
тихими хвилями
разом
із іменами
освідченнями
і присвятами
виписаними
на піску
гілочкою
гнучкою
одного
з родів подніпровських
скоро
затримане дихання
виносить
тебе на поверхню
іншого
часу і іншого
іншого
тебе
іншого
___________
Цікаво!!!
ВідповістиВидалити